Українська мова офіційно визнана однією з найкрасивіших: вона посідає друге місце у світі за мелодійністю (після італійської) й третє за красою лексики (після французької та перської). І це не прості слова — а підтверджені факти.
1. Відповідно до даних Національної
Академії Наук України, сучасна українська мова містить приблизно 256 тисяч
слів. Цікаво, що за лексичним запасом українська найбільш споріднена з
білоруською — 84% спільної лексики, з польською й сербською ми маємо 70% і 68%
відповідно спільних слів, а от з російською — 62%.
2. Точно сказати, коли зародилася
українська мова складно, але відомо, що вона однозначно виникла раніше за
російську, німецьку, турецьку тощо. За даними вченого Василя Кобилюха,
українська сформувалася ще в Х-IV тисячоліттях до нашої ери й походить із
санскриту.
3. Перші слова з української мови
записані в 448 році нашої ери. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський
перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом
розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва».
4. На відміну від інших
східнослов’янських мов, іменник в українській має 7 відмінків. Як ви зрозуміли,
вирізняє нас кличний відмінок, який існує також в латині, грецькій і
санскритській граматиках.
5. У «Короткому словнику
синонімів української мови», де зібрано 4279 синонімічних рядів, найбільше
синонімів має слово «бити» — аж 45!
6. Ви ніколи не замислювалися над
тим, що в нашій мові є три форми майбутнього часу?! Цікавий матеріал, чи не
так? Нумо згадувати разом — проста (піду), складна (йтиму) і складена (буду
йти).
7. Однією з «родзинок»
української є те, що вона багата на зменшувальні форми. Навіть слово «вороги»
має зменшувально-пестливу форму, яку вжито в гімні України. Пам’ятаєте:
«…згинуть наші вороженьки, як роса на сонці»?
8. Найуживанішою в українському
алфавіті є літера «п». Саме з неї починається найбільша кількість слів.
Натомість найменш уживана — «ф», її вживають переважно в запозичених словах.
9. Найдовше слово в українській
мові складається з 30 літер! Спробуйте вимовити:
«дихлордифенілтрихлорметилметан» (це хімікат для боротьби зі шкідниками).
10. У нашій мові є особливі слова
— паліндроми. Це так звані «дзеркальні» фрази або слова: їх можна читати як
зліва направо, так і справа наліво. Ось, приміром: «Я несу гусеня», або ж
«ротатор».
11. Українську офіційно визнали
літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Тож Котляревського
вважають основоположником нової української мови.
12. Перший український «Буквар»
видав у 1574 році у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише
один примірник книги, знайдений 1927-го в Римі. Нині стародрук зберігається в
бібліотеці Гарвардського університету.
13. Найстарішою українською
піснею вважають баладу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?».
14. Найбільше перекладів серед
українських творів має «Заповіт» Тараса Шевченка: його переклали 147 мовами
народів світу.
15. Найбільше псевдонімів мав поет Олександр Кониський — свої твори він підписував 141 іменем, в Івана Франка було 99 псевдонімів, а письменник Осип Маковей користувався 56 вигаданими назвами.
Місяць – визначений точний відрізок часу, що прирівнюється до часу обертання Місяця навколо Землі. Такий поділ, включаючи дні, тижні, місяці, роки, мав і має важливе значення для людства, а сам процес становлення календаря був неоднозначним та тривалим.
Відомо, що назви місяців створювалися, коли на слов’янських землях панувало язичництво. Проте в українську мову перейшли назви, які не основувались на язичницьких богах, як це відбувалось у римлян чи арабів.
У давні часи люди пов’язували періоди року з різними природніми явищами чи господарською діяльністю. Спочатку в місяць не входила визначена кількість днів – це був період, в який відбувалось якесь природне або господарське явище.
Місяці, які наділені іменами природних сезонних явищ, зустрічаються у слов’янських народів. Давньоруські назви місяців у своїй основі мають опис природних явищ. Відмінностей між назвами тих часів та сьогоденних майже немає в українській мові.
Звідки з’явилися українські назви місяців
Зимні місяці. Перший зимовий місяць називався грудень (час не проїзних доріг, «грудь» – земля перетворюється в замерзлі грудки, інша назва була студень (пов’язано з настанням холодів). Наступний місяць – січень, який мав назву просинець (просинь з’являлась на небі після суцільної осінньо – зимової хмарності), тріскун (від морозів все тріщить) чи січень («сочень» вказував на перехідний період зими, що відбувається саме в січні, поділ зими на дві частини, одна з яких – настання лютих морозів) На Русі цей місяць був спочатку одинадцятим, а першим був березень. Лютий – сніжень чи лютий (період, коли панують люті морози).
Весняні місяці. Березень – березол, березозорь (в найсухішу пору березовий ліс підсихав, його спалювали для отримання золи, яку далі використовували як добриво). Квітень – цвітень (саме тоді починають цвісти перші дерева, розквітає весна), лукавець (через примхливу погоду) або снігогон (течуть струмки, забираючи з собою залишки снігу). Травень – травний, травень (час буйного цвітіння трав).
Літні місяці. Червень – найперша давньоукраїнська назва місяця була ізок (коник-цвіркун), оскільки їх багато в цей період; також цьому місяцю була притаманна звична для нас назва червень (червоний місяць, період достигання та червоніння ягід, плодів) чи «червець» (черви), оскільки в цей період в садках люди збирали шкідливих гусениць). Липень – липець (час цвітіння липи, з якої виготовляли ліки від хвороб) чи грозник (від сильних гроз). Серпень – серпень, жнивень (пора жнив серпами).
Осінні місяці. Вересень – хмурень (небо часто «хмуриться», ідуть дощі), вересень (на честь квітів вересу) або ревун (саме у вересні починались осінні холодні вітри). Жовтень – жовтень (місяць пожовклого листя) або паздерник (звичайно в цей період кострицею переробляли м’яту, льон). Також в народі його називали весільник (період святкування весілля після збору врожаю). Листопад – падолист, листопад (в цей період опадає листя з дерев).
Таким чином, назви місяців в українській мові можна легко трактувати і пов’язати з тими чи іншими природніми чи господарськими явищами, завдяки яким вони виникли. Проте варіації назв деяких з них потребують пояснення та подальшого вивчення.
В українській мові – понад мільйон слів: підрахунки науковців
Нинішні підрахунки фахівців Інституту української мови Національної академії наук показали, що в українському лексиконі майже на дві третини більше слів, ніж вважалося раніше
Ще кілька років тому кількість слів в українській мові джерела наводили різні.
«Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів», інформував ресурс «Мова – ДНК нації».
«Щодо української мови, якщо виключити флексії і розглядати тільки чіткі та окремі слова, ми дійдемо висновку, що українська мова налічує близько 134 000 слів. У німецькій мові, наприклад, біля 200 000 слів, а у французькій налічується менш ніж 100 000 слів. Найбагатшою мовою вважається англійська – у ній не менш ніж 250 000 слів», наводив порівняння ресурс nashamova, зауважуючи, втім, що це – предмет для вивчання та дискусії.
А нещодавно науковці Інституту української мови Національної академії наук повідомили, що обсяг українського лексикону може сягати 1 мільйон слів. Ресурс УНН, повідомивши про це, поінформував, що однотомний тлумачний “Словник української мови” 2016 року вміщує 165 тисяч слів, а “Український лексикон кінця XVIII-початку XXI ст.: словник-індекс у 3-х томах” (2017) містить близько 300 тисяч слів. Мовознавці зазначили, що будь-який словник спирається на певну джерельну основу — тексти, і має чіткі критерії добору слів з цих текстів.
“Велику кількість слів уміщують словники українських говірок, термінологічні словники, словники мови письменників, українських соціальних і професійних жаргонів, історичні словники. У широкій часовій, територіальній, стильовій диференціації обсяг українського лексикону може сягати 1 мільйон слів”, повідомили науковці, й звернули увагу на те, що тексти, загалом мовна діяльність спільноти, будуть завжди багатшими за будь-який словник, міститимуть слова, що з тих чи тих причин не потрапили до наявних словників”.
ЦІКАВИЙ ФАКТ. Перші слова з української мови були записані в 448 р. н.е. Тоді візантійський історик Пріск Панікійський перебував на території сучасної України в таборі володаря Аттіли, який згодом розгромив Римську імперію, і записав слова «мед» і «страва», повідомляє ресурс argumentua.
Ілюстрація з відкритих інтернет-ресурсів
https://docs.google.com/document/d/16Ht2Br1Txb8dzuqg-bRN0CeSfrTZjK_-/edit?usp=sharing&ouid=107580507067166971279&rtpof=true&sd=true
Немає коментарів:
Дописати коментар